Подвесная воздушная канатная дорога

Канатная дорога. Неэлектрифицированная. Максимальная длина 16.56 км. 

Год открытия: 1954. Год закрытия: 2010. 

Пересечение канатной дороги Белогоровка - Лисичанский содовый завод с автодорогой Лисичанск - Артемовск (перекресток "Подвесная"), Луганская обл. Автор: А. Скорик

Описание

УЖД Донецкого содового завода ("Донсода") построена якобы в 1954 г., но показана на топограческих картах 1943 г. Это воздушная канатная дорога, связавшая Лисичанск и Белогоровский меловый карьер, является самой длинной в Европе и второй по длине в мире - есть еще в Канаде. 147 колонн поддерживают мощный канат, по которому движется поток вагонеток со скоростью 9 км/час. Вагонетки объемом 1·1,5 м3 в нагруженном состоянии весят 1200 кг каждая. Вагонетки движутся по верхнему хорошо натянутому тросу. Нижний трос является движителем: при помощи электродвигателей он все время движется, а к нему присоединяются вагонетки. Присоединение происходит на ходу. Вагонетки принимают и отправляют женщины - вручную. Механизмы опор и вагонеток позволяют быстро и эффективно выполнять многие операции. Например, для того, чтобы натянуть в струну трос диаметром сантиметров 6·7, свитый из стальных шин, понадобилась рабочая сила (4·5 человек, включая сварщика, тракториста и начальника), сварочный агрегат и трактор. Все остальное предусмотрено конструкцией самих опор. Подвесная канатная дорога ОАО "Лиссода" - Белогоровский меловой карьер возле ст. Переездная, Луганская обл. Автор: ВН Цокур Интересной особенностью подвесной дороги является то, что она не прямая. Дорога состоит из двух прямолинейных участков, которые находятся под углом 20·30 градусов друг к другу. Для поворота существует специальная станция «Угловая», которая позволяет осуществлять поворот в движении вагонеток на значительный угол без остановки движения. Вагонетки движутся в двух направлениях, соблюдая правила правостороннего движения: из карьера - груженные мелом, обратно - пустые. Выгрузка мела осуществляется опрокидыванием кузова вагонетки автоматически после того, как она специальным рычагом зацепит установленный в нужном месте опрокидыватель. В 2006 г. находится в хорошем, работоспособном состоянии и является объектом индустриального туризма. В 2010 г. завод закрыт и разрушен, вагонетки сняты, подвесная дорога демонтирована и отправлена на металлолом.

Белогоровка в годы Великой Отечественной войны

Нападение фашистской Германии 22 июня 1941 на нашу Родину прервало мирную жизнь села. Все мужчины ушли на фронт, многие из них не вернулись домой. Через Белогоровку прокатилась волна военных действий. Всем памятны события 1941 года, когда группа воинов 230 стрелковой дивизии превратила развалины школы в неприступную крепость. Они погибли, но не отступили.

Имя командира этих воинов - Сиволапов Иван Андреевич. Об этом подвиге писала в январе 1942г. газета «Известия» (№ 16 от 20.01.1942р.). Вот отрывок из книги Виктора Полторацкого "В действующей армии. Из записок военного корреспондента" об этом подвиге: "... Листая фронтовые блокноты, я нашел в них записи, которые хочу привести здесь, поскольку они хоть в какой-то степени помогут воссоздать обстоятельства тех дней конца 1941 года. 

Раньше мне не случалось бывать в Донбассе, я не знал, какие сильные здесь зимой ветры. Третьи сутки бушует метель. Мы выезжали в дивизию, которая ведет бои под Дебальцево, а на обратном пути из-за снежных заносов застряли на хуторе в прифронтовой полосе. Макарович простудился. У него поднялась температура. Я напоил его чаем и уложил у печки, на застеленную пестрым одеялом деревянную кровать. Во сне он беспокойно ворочается и что-то бормочет. Уже глубокая полночь. За перегородкой спит хозяйка дома баба Егоровна с малолетней внучкой Марысей. А я, занавесив окно плащ-палаткой, сижу за столом и записываю в блокнот историю гибели старшего лейтенанта Сиволапова, которую услышал вчера.

Я не знал Сиволапова и никогда не видел его. Он похоронен в братской могиле у сгоревшей школы в селе Белогоровка. Немцы заняли Белогоровку первого декабря. Батальону стрелкового полка, в котором служил Сиволапов, было приказано выбить противника. В конце короткого зимнего дня батальон ударил по селу с двух сторон, но прорваться туда удалось только небольшой группе, которой командовал Сиволапов. Красноармейцы заняли школу. Там еще стояли сломанные парты. На полу валялся раздавленный глобус, порваные, затоптаные сапогами тетради.

 - Будем держаться здесь, - приказал командир.
Из окон школы красноармейцы вели огонь по врагу, но немцев было много. Они окружили школу, подбирались все ближе и ближе. Немецкие гранаты рвались уже под самыми окнами. Была еще какая-то возможность прорваться из школы и, пользуясь темнотой, отойти. Но Сиволапов решил держаться. Немцы кричали им: «Иван, сдавайся. Сопротивление бессмысленно. Все равно вам капут ... »
 - Русские не сдаются, - отвечали из школы и продолжали стрелять.

Тогда немцы выкатили пушку и стали бить по школе прямой наводкой. Всю ночь продолжался неравный бой. Всю ночь 19 красноармейцев во главе с Сиволаповым отражали атаки врага. К утру у них кончились патроны, не было больше гранат. Из 19 человек в живых осталось только 4, и те были ранены.
 - Прощайте, товарищи, мы умираем за правую дело, - сказал командир.

Разъяренные фашисты вытащили раненых бойцов из школы, бросили на землю, облили бензином и подожгли. Зажгли и саму школу. Только к концу вторых суток наши отбили село и в братской могиле похоронили погибших товарищей. Из всех, кто был в ту ночь с Сиволаповым, в живых остался только сержант Кочетков, который был тяжело ранен.  Немцы приняли его за мертвого. Он нашел в себе силы выбраться из горящего здания школы и спрятаться за грудой угля во дворе ...

5 февраля 1943 г. 61 гвардейская стрелковая дивизия сразу форсировала Северский Донец в районе Нижние Грачки, где развернула наступление южнее Ворошиловграда. Враг отчаянно сопротивлялся, переходил в контратаку, нанося дивизии ощутимые удары. Вскоре 61 гвардейская стрелковая дивизия перешла к позиционным боям и до сентября 1943 занимала оборону на разных участках Юго - Западного фронта. 

Одним из самых тяжелых боев того периода был бой 17 июля 1943, когда 187 гвардейский стрелковый полк на рассвете форсировал реку Северский Донец и завязал бой за высоту 125,5 м в районе с. Белогоровка. Обязанности командира полка в этом бою выполнял П.Т.Сагайдак, командовал батальоном, который  первым достиг окраин нашего поселка, майор Г.Я.Бордунов. Бой был тяжелым и неравным, потому что здесь наши впервые встретились с немецкими «Тиграми» (остатки вражеской группировки, разбитой на Курской дуге). Погибло много бойцов и командиров. Останки погибших были перенесены в братскую могилу, которая находится во дворе Белогоровской школы. Наступление 61 гв.ст. дивизии началось 2 сентября, этот день мы отмечаем как день освобождения нашего села.

В общей сложности 13 месяцев длилась защита (с 19.10.41 по 17.07.42) и освобождение (с 19.03 по 2.09.43) нашего небольшого села. Все это время оно было прифронтовой полосой со всеми вытекающими последствиями: бомбежки, артиллерийские обстрелы, минные поля, гибель солдат и мирных жителей, разрушение школ, больниц, голод, болезни.
Почти 400 дней и ночей длилась оккупация Белогоровки.
Мирные жители гибли под бомбами и снарядами, умирали от голода в период немецкой оккупации и после ее окончания в  1944 подрывались на минах.

Особенно больно было терять людей, которые погибали на минных полях уже освобожденной Белогоровки.
Газета «Лисичанский рабочий» за подписью Москаленко М.Е, председателя Лисичанского городского совета, сообщает, что с августа 1946 по июнь 1952 под командованием старшего лейтенанта Карандасова, сержантов Валяйчикова и Матюшина с мая по октябрь 1946 было обследовано более 4072 га площади и уничтожено 1689 взрывчатых предметов.

БРАТСКАЯ МОГИЛА

в п. Белогоровка Попаснянского района Луганской области

Преданья старины далекой

В давние времена, как рассказывали старики, наш поселок подвергался нападению турок и татар. Граница проходила именно по Донцу, местные жители отражали нападения вилами, палками, косами.

Гайдамацких восстаний в селе не было, хотя многие наши мужики участвовали в гайдамацких восстаниях в Западной Украине. А Андрей Петрович Просел был правой рукой Олеко Дундича.
К концу XVIII века на территории Лисичанского района крепостных порядков не было, поэтому  сюда собирались крепостные крестьяне и городская беднота, крестьяне, которые пополняли собой ряды казачества.
Упоминания о Белогоровском сообществе относятся к  1720г. Первыми поселенцами были беглецы и свободные выходцы из разных губерний, а особенно с Белгородского уезда Курской губернии. Отсюда и название - Белгород, позже -Белогоровка. Она указана на ландкарте в 1753 году.

Основным занятием первопоселенцев были земледелие и скотоводство (разведение лошадей, овец и крупного рогатого скота). Население также занималось плетением циновки, изготовлением колес, дуг, саней. Кожаное и сыромятное производство, мыловарение и винокурение тоже распространялись. Хозяйство было натуральным, так как не было рынков сбыта.

О поздних заселениях Белогоровки и соседних сел есть свидетельства о том, что эта местность принадлежала государству, крестьяне селились здесь как военные люди, а после того, как она стала собственностью Гавриила Иванова, они вошли в состав собственности помещика. Все жители поселения должны были работать на него один день в неделю.
В это время сбежавшие помещики  и другие бродячие люди шли партиями в Белогоровку и соседние села. Неоднократно для ловли крестьян  и возвращения их бывшим владельцам приезжали комиссии, но пасынок Иванова, Рунич, каждый раз предупреждал крестьян, - и комиссии возвращались ни с чем.
Почему именно на этом месте появился населенный пункт? Известно, что в давние времена люди пытались селиться там, где была вода. А здесь был источник кристально чистой воды. Вблизи реки - Северский Донец и бурная речушка с крутым характером - Беленькая.

В марте 1861 земли были распределены между помещиками. А все население делилось на две сообщества: Белогоровское (в прошлом - Нижнее Сурово), принадлежавшее помещику Иванову, и Новоподгоровское, принадлежавшее помещику Шармову. 

Новоподгоровское сообщество делилось на два района: Собакивка (там поселились люди, которых господин выменял за собак) и Жабивка (болотная местность, где было много лягушек). Эти названия остались по сей день: Белогоровка. Собакивка, Жабивка.

Всего в Белогоровке было около 90 дворов, а в Новоподгоровке - до 30. По социальному положению население делилось на кулацкие дворы (5), середняцкие (42) и бедняцкие семьи (61). Крестьяне арендовали землю у помещиков из-за того, что своей земли было мало.
Революционные события 1905 - 1907 годов на территории поселка Белогоровка проходили под руководством рабочих, прежде всего шахтеров города Лисичанска. После революции 1905 года министр Столыпин позволил крестьянам получить земельные участки за пределами сельского общества, так называемые «наделы» или «отруби». Эти наделы находились в четырех километрах от Белогоровки под наблюдением урядника Суходолого, поэтому эта местность и сейчас в народе называется Суходол.
Из Белогоровки на «отруби» выселялись зажиточные крестьяне Гречка Тимофей, Середа Егор, Прядченко Анисим, Ляшенко Никита. Эти наделы просуществовали до начала коллективизации, а затем были уничтожены. Развалины этих поселений можно увидеть и в наше время.
В феврале 1917 года было уничтожено мощным революционным натиском народа царское самодержавие. Когда в Белогоровку докатилась весть о свержении царя и о том, что в Лисичанске проходят выборы Советов, в Белогоровке тоже был избран сельский Совет и «комитет бедноты». Председателем был избран Герасименко Григорий Михайлович. Председателем комитета бедноты стал Сергей Петрович Филипченко, а его заместителем - Герасименко Николай Михайлович. Под влиянием рабочих крестьяне захватывают земли помещика Иванова. В противовес Советам группа зажиточных крестьян под руководством эсеров организуют «кулацких вольное казачество» во главе с Григорием Роем. Эта организация  занималась охраной помещичьих земель.
Размещался первый Совет в старом доме Гречко  на улице, которая теперь называется Лисичанская. Первыми депутатами Совета были: Копица Иван Петрович, Гладков Андрей, Чебанов Прокоп Павлович.
Закончилась гражданская война ... Переход к мирному строительству проходил в очень сложных условиях. В чрезвычайно тяжелом положении оказалось сельское хозяйство. Хлебные запасы в деревне закончились,   начался  голод. Крестьяне-бедняки  в 1929 году  объединяются в ВОЗ «Трудовик», в него вошли 13 семей. Председателем был избран Чабанов Прокопа Павловича. Эти семьи проживали по улице Новоподгоровской. На заработанные деньги на шахте был куплен трактор «Форд». Собрали посевное зерно, инвентарь, тягло. Двор СОЗ существовал недолго - три месяца.
При проведении коллективизации, в 1930 году, в Белогоровку приехали 25-тысячники Москвич и Шляхтин. Они организовали партийно-комсомольскую группу.
В 1930 г. была организована артель «Кооператор». Первым председателем артели стал 25-тысячник Москвич. Колхоз имел 1300 га земли. Пшеницей было засеяно 800 га. В хозяйстве было 387 лошадей, 18 пар волов и один трактор. Первый тракторист - Гладков Андрей. Хозяйство колхоза из года в год менялось. В 1931 году колхоз имел три трактора ХТЗ. За годы довоенных пятилеток село выросло экономически, материально и культурно. Урожаи зерновых выросли до 22 центнеров с гектара. Особенно богатыми были урожаи овощных культур, которые выращивались огородником Мироновым Николаем.

О нас.

Белогоровка - поселок городского типа (с 1958 г..). Расположена в 18 км от. Лисичанска, в 9 км от железнодорожной станции Насвитевич. Поселковому Совету подчинены населенные пункты Верхнекаменка, Золотаревка, Шипиловка.

В нашем поселке   живут люди

разных национальностей: 

украинцы, россияне, белорусы, татары, узбеки, эстонцы, венгры, литовцы, греки, чуваши, румыны, поляки, венгры, дагестанцы.

До Второй мировой войны у нас проживали украинцы и россияне. Изменение в составе состоялась после войны, когда началось строительство Белогоровского мелового карьера.

Сохранилось до сих пор очень много древних названий. В южной части Белогоровки расположен лесной массив Артамоновское. Название происходит от имени любимого пса помещика Шаршова - Артамона, с которым он гулял в этом лесу.
На северо-востоке высится Микулина гора, там был Ситоновское заведение, где изготавливались колеса, обода, телеги. Название Ситоновское произошло от фамилии помещика Ситонова.
Много еще старых названий есть в поселке: Собакивка, Жабивка, Суходол.

Очень много источников в поселке и его окрестностях. На  улице Ново-Подгоровской есть глубокий колодец (глубина 24м) с вкусной и кристально чистой, холодной водой.

На окраине поселка находится насосная станция, которая стоит на источниках. Она поставляет воду всему поселку.

Рядом с поселком протекает река Северский Донец. Во время войны здесь была передовая и шли ожесточенные бои.

В поселке 13 улиц и 3 переулка. Школа, больница, детский сад / ясли, магазины. По названиям улиц можно изучать историю нашей Украины и поселки: Ново-Подгоровская, Шевченко, Первомайская, Октябрьская, Советская, Кирова, Ленина, Бордунова, Сиволапова, Лисичанская, Садовая, Полевая, Южная ...

В Белогоровке много зеленых насаждений, а вокруг расположены лесополосы и леса. 

Мы очень любим свой поселок. Лучшего места нет на всем белом свете, потому что многие из нас  здесь выросли, потому что мы здесь живем.

Сергей Бурлаков.Наши земляки..

Сергій Бурлаков (21 червня 1938), поет, перекладач.

Сергій Романович Бурлаков народився 21 червня 1938 р. у с. Білогорівка Лисичанського району на Луганщині.
1965 р. закінчив філфак ДДУ, тут же викладав українську літературу та теорію літератури, очолював роботу студентської літстудії ім. В. Булаєнка.Працював
завідувачем редакцією художньої літератури видавництва «Промінь», був членом редколегії республіканського журналу «Прапор» (Харків). З 1994 по 1997 рр. працював на посаді доцента кафедри українознавства ПДАБА.Поет. Пише українською мовою.

Має переклади з білоруської та російської мов. Твори перекладались російською, білоруською, вірменською, естонською, чеською, польською та башкирською мовами.

Член НСПУ з 1969 р. У 1979–1989 рр. був головою правління ДОО СПУ, делегатом VII з'їзду письменників СРСР, членом Правлінь СП СРСР та УРСР, членом Президії СПУ. Учасник Європейського форуму поетів у Празі (1989).Обирався депутатом обласної Ради народних депутатів.

З кінця 2003 р. був радником Голови облдержадміністрації з питань української
 літератури.Нагороджений орденом «Знак Пошани», медаллю «За вірну службу місту»
 (1998), Грамотою НСПУ «За визначні досягнення в літературі, за діяльність у
відродженні духовності рідного народу», Почесною грамотою Президії ВР УРСР,
Почесною відзнакою Міністра культури та мистецтв України «За досягнення в
розвитку культури і мистецтв» (2003). Лауреат VI Міжнародного фестивалю
«Світ книги-2004» в номінації книга року – «Діамантова строфа» (Харків, 2004).

Награждение лауреатов премии Олеся Гончара за лучшую публикацию в журнале
«Бористен» (2009г.)

Література:

Бурлаков С.Р. Трояндові світання: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1964.–
35 с.Рец.: Корж В. Закоханий у життя // Дніпров. правда.– 1964.– 20 трав.
Чхан М. Трояндові світання // Зоря.– 1964.– 12 трав.

Бурлаков С. Русло: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь,

1968.– 102 с.Рец.:
Білецький Ф. В пошуках власного русла // Прапор юності.– 1968.– 19 листоп.
Ковальчук С. Поглиблене русло // Зоря.– 1968.– 29 груд.

Бурлаков С. Пролог покоління. „Вставайте, хлопці...”: Вірші //
Поезія-1969.– К.: Рад. письменник, С. 15.
Бурлаков С. Сфери: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1971.– 111 с.Рец.:
Власенко В. Життєдайні сфери // Зоря, 1971.– 26 берез.Клименко I. Сфери життя
 // Прапор юності.– 1971.– 12 черв.; Також: Друг читача.– 1971.–
16 листоп.Клименко І. Сфери життя і краси // Прапор.– 1971.– № 12.– С. 100-102.
Малахута М. Над палахкими горицвітами // Молодогвардієць.– 1971.– 14 верес.
Ткачук М. Орбіти пізнання // Літ. Україна.– 1972.– 27.– черв.

Бурлаков С. Труд – скульптор тела: Стихи / Пер. с укр. Н.Котенко, Л.Смирнова
 // Мы молодые.– М., 1971.– С. 44–45.
Бурлаков С. Робота – скульптор тіла.... Скло. Заходить сонце....
Зелених стихій важку розбурханість!..: [Вірші] // Краю мій робітничий.–
Дніпропетровськ, 1972.– С. 42–43.

Бурлаков С. Через Дніпро перекотився місяць // Поезія-72.– К., 1972.– С. 9–10.

Бурлаков С.Р. Бистрина: Поезії.– К.: Рад. писменник, 1973.– 75 с.Рец.: Грипас В.
 Єдність слова і чуття // Прапор юності.– 1973.– 17 лют.Корж В. Етюди зодчого літа:
[Також про кн. „Сфери”] // Зоря.– 1973.– 8 квіт.Селезнев М. Перевал //
Днепров. правда.– 1973.– 20 мая.Степанов Ф. Знаючи смак шукань // Вітчизна.–
1975.– № 1.– С. 194–198.Удовенко Л. Координаты любви // Днепр вечерний.– 1973.– 24 февр.

Бурлаков С. „Буває, від проблем, які постали руба” // Поезія. 1973.– К., 1973.– С. 11–12.

Бурлаков С. Дивень: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1974.– 135 с.Рец.:
Грипас В. Краса – з роботи і любові // Дніпро.– 1975.– № 2.– С. 157–158.Грипас В.
Поезія факту // Прапор юності.– 1974.– 16 квіт.Сирота В. Передчуття дороги // Зоря.–
1974.– 9 лип.Степанов Ф. Знаючи смак шукань... // Вітчизна.– 1975.– № 1.– С. 194–198.

Бурлаков С. Будівничі. Поступ. В одній сім'ї: [Вірші] // Дев'яте небо. Дніпропетровськ,
 1974.– С. 5–11.

Бурлаков С. Голос: Вірші // Поезія 1974.– К.: Рад. письменник, 1974.– С. 7–9.

Бурлаков С.Р. Доброчин: Поезії.– К.: Молодь, 1975.– 95 с.Рец.: Бровченко М.
Долать міжзірну височінь... // Друг читача.– 1976.– 8 квіт.Удовенко Л.
Из рабочих глубин // Днепр вечерний.– 1975.– 25 сент.Федоренко М. Живуть рядки...
// Корчагінець.– 1975.– 11 груд.

Бурлаков С. Зодче літо: Поезії.– К.: Рад. письменник, 1976.– 97 с.Рец.: Корж В.
У світлі сонячного розмаю // Зоря.– 1977.– 18 січ.Логвиненко О. Зодчий – герой поета
 // Вітчизна.– 1977.– №3.– С. 203–206.Марцінко Б. «Як міряти світ – то глибинами духу!»
 // Прапор.– 1977.– № 6.– С. 100–101.

Бурлаков С. Невмирущі: [Вірш] // Битва за Днепр: Стихи. Художественная проза.
Публицистика. Очерки. Фронтовые корреспонденции. Воспоминания.– Днепропетровск, 1975.– С. 95.

Бурлаков С. Вересневий етюд. Невмирущі: [Вірші] // Город мой рабочий.– Днепропетровск,
 1976.– С. 46–48.

Бурлаков С. На Лисичанському склозаводі: Вірш // Труд переростає у красу: Поезії.–
К., 1976.– С. 12.

Бурлаков С. „Ти любиш, земле...” // Мир і труд. 100 поезій.– К.: Рад. письменник,
1976.– С. 93.

Бурлаков С. На браннім полі, в ріднім видноколі: Вірш // Сонце миру: Вірші молодих
українських поетів про боротьбу за мир.– К.: Молодь, 1976.– С. 16.

Бурлаков С. Краса – з любові: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1977.– 127 с.

Бурлаков С. Час: [Вірш] // Багряний Жовтня стяг: Поезії.– К.: Молодь, 1977.– С.14.

Бурлаков С. З книги”Ми з весняного покоління”: Вірші // Поезія 1977.– К.: Рад. письменник,
 1977.– С. 12–16.

Бурлаков С. Придніпровський край // Дружби слово заповітне: Поезії.– Дніпропетровськ:
Промінь, 1977.– С. 34–36.

Бурлаков С. Балада про революцію. Незборимість. 3 доріг далекосхідних: [Вірші] //
Юність моя комсомольська.– Дніпропетровськ, 1978.– С. 66–72.

Бурлаков С. Урал. Жовті Води. Щедрість // Моя воз’єднана земля: Поезії.– Дніпропетровськ:
Промінь, 1978.– С. 82–84.

Бурлаков С. Неспалима врода: Вибране.– К.: Дніпро, 1979.– 221 с.Рец.: Буряк В.
Работы щедрый мир // Днепр вечерний.– 1979.– 14 июля.Грипас В. "Твои, судьба, истоки..."
// Днепров. правда.– 1979.– 19 квіт.Міщенко В. Світ неспалимої вроди // Прапор юності.–
1979.– 19 квіт.Немер В. Співець героїчної краси // Зоря.– 1979.– 21 серп.Шевченко П.
"Я починаюсь з отчої землі" // Молодогвардієць.– 1979.– 12 лип.Буряк В. Роботи щедрий світ
// Прапор.– 1980.– № 12.– С. 120–121.

Бурлаков С. Хліб: [Вірші] // Степова повість.– Дніпропетровськ, 1979.– С. 4.

Бурлаков С. Жовті Води: Вірш // Народів збратана сім’я / Упор. Т.М.Різниченко.– К.:
Дніпро, 1979.– С. 72.

Бурлаков С. Золоті ранети: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1980.– 126 с.Рец.:
Кириченко Ю. Золотые автографы сада // Днепр вечерний.– 1980.– 16 авг.Немер В.
Поезії плоди дозрілі // Зоря.– 1980.– 14 верес.

Бурлаков С.Р. Тень летящей птицы: Стихи / Пер. с укр. Н. Котенко.– М.: Сов. писатель,
1980.– 112 с.Рец.: Ласков М. Дебют мовою братів // Літ. Україна.– 1981.– 21 лип.Кібець Ю.
 Енергія саду // Прапор юності.– 1980.– 3 черв.Селезнев В. Взлетевшая птица //
Днепров. правда.– 1980.– 10 июля.Спирин В. Восхождение к красоте // Днепров. правда.–
1981.– 9 дек.

Бурлаков С. Ми з весняного покоління: Поезії.– К.:Молодь, 1981.– 112 с.Рец.: Кириченко Ю.
Красоте не жить без доброты... // Днепр вечерний.– 1981.– 4 авг.Кулик І.
"Любові голубі безодні..." // Прапор юності.– 1981.– 21 листоп.Немер В.
"А відпочинок, друзі, потім, потім..." // Зоря.– 1981.– 9 серп.

Бурлаков С. Першовідкривачі: [Вірш] // Міряємо час на п’ятирічки: Збірник поезій.–
К., 1981.– С. 12–13.Бурлаков С. Проспект металургів: Вірші // Поезія. Вип. 4.– К.:
Рад. письменник, 1981.– С. 19–21.

Бурлаков С.Р. Віра: Лірика.– Дніпропетровськ: Промінь, 1982.– 206 с.Рец.: Кириченко Ю.
 На любов розкрите серце // Прапор юності.– 1983.– 13 січ.Немер В. "Розкриваю слово на життя"
// Зоря.– 1982.– 8 груд.

Бурлаков С. Творець і ратник: Вірш // Вічно молодий. 1500-літній Київ у радянській поезії.–
К.: Рад. письменник, 1982.– С. 32–33.

Бурлаков С. Урал / Пер. с укр. Л.Сорокина // Поэзия братства: Сб стихов / Сост. Л. Сорокин.–
Свердловск: Сред.-Урал. кн. изд-во, 1982.– С. 11–12.

Бурлаков С. З книги „Рельєфи”: Вірші // Поезія. Вип. II.– К.: Рад. письменник, 1982.– С. 33–36.

Бурлаков С. Рельєфи: Поезії.– К.: Рад. писменник, 1983.– 101 с.

Бурлаков С. Хлібе наш насущний // Поезія. Вип. 2.– К., 1983.– С. 41-42.

Бурлаков С. Хміль-вусань. Літо. Малюночок: [Вірші] // Терем-теремок.– Днепропетровск,
1983.– С. 49.

Бурлаков С. Літо Придніпров’я: [Вірш] // Вітчизни світле ім’я: Оповідання, нариси, поезії,
репортажі, інтерв’ю.– Дніпропетровськ, 1984.– С. 63.

Бурлаков С. Робота – скульптор тіла: [Вірш] // Першовірш: вірші, спогади, есе.– К., 1984.–
С. 64–65.

Бурлаков С. Слово, наснажене Волгою // Струни серця: Поезії.– Дніпропетровськ, 1984.– С. 5–8.

Бурлаков С. Іван Франко над творами Климентія Зиновія: [Вірш] // У вінок Каменяреві.–
Львів: Вища школа, 1984.– С. 119–120.

Бурлаков С. Отчий світ: [Вірш] // З висоти поля: Поезії.– К.: Рад. письменник, 1985.– С. 50.

Бурлаков С.Р. Зустрічний рух: Поезії.– К.: Рад. писменник, 1986.– 159 с.Рец.: Зайвый А.
Достоинство // Днепр вечерний.– 1986.– 10 окт.Фролова К. "Чому так пекучо вік наш відліта?"
// Літ. Україна.– 1987.– 16 лип.

Бурлаков С. „І шани, і довір’я гідний...”: [Вірші] // Антологія української поезії: В 6-ти
т. Т. 6. / Упоряд. І. Зуба.– К.: Дніпро, 1986.– С. 200–203.

Бурлаков С. Жіночий мотив: [Вірш] // Оріон золотий: Любов. лірика укр. рад. поетів / Упоряд.,
вступ та приміт. В.І. Лучука.– К.: Молодь, 1986.– С. 258–259.

Бурлаков С. Як Вітчизна моя: [Вірш] // Співачка досвітніх вогнів: Поезії про Лесю Українку /
 Вступ. слово О.Т. Гончара; Упоряд. К.М. Шпак, Ю.М. Кругляк.– К.: Рад. письменник, 1986.– С. 37.
Бурлаков С.Р. В твоєму імені: Лірика.– Дніпропетровськ: Промінь, 1987.– 111 с.

Бурлаков С. Поклик Маркіяна: [Вірш] // Вінок Маркіянові Шашкевичу: Поезії. Ст. Виступи.
Хроніка / Передм. та приміт. М.Й. Шалати; Упоряд.: Р.М. Лубківський, М.Й. Шалата.– К.:
Рад. исьменник, 1987.– С. 74-75.

Бурлаков С.Р. Вибране: Поезії.– К.: Дніпро, 1988.– 296 с.Рец.: Романенко Г. Вибране
С.Бурлакова // Будівник комунізму.– 1988.– 28 черв.

Бурлаков С. Тарханкут: [Вірш] // Люблю тебе, мій Крим: Вірші ук. рад. поетів про Крим
/ Упоряд. і авт. Вступ. ст. Д.Кононенко.– Сімферополь: Таврія, 1988.– С. 104.

Бурлаков С.Р. Сонети.– К.: Молодь, 1989.– 144 с.

Бурлаков С.Р. Зваба: Лірика.– Дніпропетровськ: Січ, 1994.– 95 с.Рец.: "Зваба"
Сергія Бурлакова // Зоря.– 1994.– 5 трав.

Бурлаков С.Р. Яким би ти не почувавсь...: [Вірш] // "Поезія – духовність щонайвища":
Поетичний збірник.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1996.– С.20.

Бурлаков С.Р. Степова перлина – курорт "Солоний Лиман".– Дніпропетровськ: Пороги, 1997.– 112 с.

Бурлаков С.Р. Під небом Пушкіна: Поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 1999.– 31 с.

Бурлаков С. Яворницький: [Вірші] // Антологія поезії Придніпров'я / Під загальн. Ред.
В.Коржа / Упоряд. В.Савченко.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 64–71.

Бурлаков С.Р. Криворізькі горизонти: Історико-краєзнавчий нарис до 225-річчя міста
Кривого Рогу.– Дніпропетровськ: Пороги, 2000.– 125 с.Рец.: Книгопанорама //
Кур’єр Кривбасу.– 2000.– № 131.– С. 159.

Бурлаков С.Р. Діалог дзеркал: Лірика.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2000.– 111 с.

Бурлаков С.Р. Яблуко Платона: Поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2003.– 95 с.

Бурлаков С.Р. Все про кохання, все про любов: Літ.-худож. видання.– Дніпропетровськ:
Дніпрокнига, 2004.– 320 с.

Бурлаков С. Невмирущі: [Вірш] // Хрестоматія з історії Дніпропетровщини: Навч. посібник
для 5-11 класів загальноосвіт. школи.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 584.

Бурлаков С. І шани, і довір’я гідний…: [Вірш] // Хрестоматія з історії Дніпропетровщини:
Навч. посібник для 5-11 класів загальноосвіт. школи.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.–
С. 671.* * *

Бурлаков С. До серця: [Вірші] // Прапор.– 1964.– № 6.– С. 48.Бурлаков С. Життя земного зміст:
[Вірші] // Прапор.– 1967.– № 8.– С. 30.

Бурлаков С. Бійці у білих маскхалатах: [Вірші] // Прапор.– 1967.– № 8.– C. 31.

Бурлаков С. Червоні рубежі: [Вірші] // Вітчизна.– 1970.– № 2.– С. 6-7.Бурлаков С.
„В донецькім роздоллі, в імлавій долині...”: [Вірші] // Дніпро.– 1970.– № 5.– С. 9.

Бурлаков С. Рядки степового вечора: [Вірші] // Жовтень.– 1970.– № 8.– С. 6-7.

Бурлаков С. В синій світ...: [Вірші] // Прапор.– 1970.– № 11.– С. 11-13.

Бурлаков С. Довженкові: [Вірші] // Прапор.– 1971.– № 8.– С. 14-15.

Бурлаков С. Віншують матері: [Вірші] // Дніпро.– 1972.– № 2.– С. 101-102.

Бурлаков С. Вірю, земле: [Вірші] // Вітчизна.– 1972.– № 5.– С. 6-7.

Бурлаков С. Дивосвіте весняний: [Вірші] // Прапор.– 1972.– № 7.– С. 10-11.

Бурлаков С. Закон вогняної професії: [Вірші] // Прапор.– 1973.– № 1.– С. 2-3.

Бурлаков С. Хліб: [Вірші] // Прапор.– 1973.– № 2.– С. 2-3.Бурлаков С. Колос до колоса:

[Вірші] // Вітчизна.– 1973.– № 2.– С. 7-8.

Бурлаков С. Зі збірки „Дивень”: [Вірші] // Дніпро.– 1973.– № 7.– С. 9-10.

Бурлаков С. Росяність: [Вірші] // Жовтень.– 1973.– № 7.– С. 8-9.

Бурлаков С. Балада дев’яти: [Вірші] // Прапор.– 1973.– № 8.– С. 85-86.

Бурлаков С. Плавка дружби: [Вірші] // Дніпро.– 1974.– № 3.– С. 18-19.

Бурлаков С. Народження мосту: [Вірші] // Прапор.– 1974.– № 4.– С. 60-61.

Бурлаков С. Мій дніпровий світ: [Вірші] // Вітчизна.– 1974.– № 6.– С. 11-14.

Бурлаков С. Зв’язок: [Вірші] // Прапор.– 1975.– № 2.– С. 8-9.

Бурлаков С. [Вірші] // Прапор.– 1975.– № 3.– С. 8-9.

Бурлаков С. Вдячність: [Вірші] // Дніпро.– 1975.– № 9.– С. 13-14.

Бурлаков С. В просторах планеты: [Стихи] / Пер с укр. Л.Татаренко // Радуга.– 1975.– № 9.–
С. 113-114.

Бурлаков С. Невідповідність: [Вірші] // Прапор.– 1975.– № 11.– С. 3.

Бурлаков С. Гірник Копайгора. Діалог: [Вірші] // Дніпро.– 1976.– №2.– С. 16-17.

Бурлаков С. Живлющий струм: [Вірші] // Вітчизна.– 1976.– № 2.– С. 8-11.

Бурлаков С. Дніпропетровські етюди: [Вірші] // Прапор.– 1976.– № 5.– С. 2-3.

Бурлаков С. Віч-на віч з життям: [Вірші] // Прапор.– 1976.– № 8.– С. 7-8.

Бурлаков С. Дорога в свет: [Стихи] / Пер. с укр. Н.Котенко // Радуга.– 1979.– № 12.– C. 7-8.

Бурлаков С. Яблуні ідуть: [Лір. хроніка] // Дніпро.– 1980.– № 2.– С. 7-10.

Бурлаков С. Заря: [Стихи] / Пер с укр. В.Пучкова, Н.Котенко // Радуга.– 1980.– № 4.– С. 81-83.

Бурлаков С. Волга: [Вірші] // Прапор.– 1980.– № 6.– С. 6-7.

Бурлаков С. „Слобожанщино...”: [Вірші] // Прапор.– 1981.– № 6.– С. 3-6.

Бурлаков С. В передчутті: [Вірші] // Вітчизна.– 1981.– № 10.– С. 5-8.

Бурлаков С. Электролиний стройные опоры...: [Стихи] // Мол. гвардия.– 1981.– № 11.– С. 22.

Бурлаков С. Щедрість: [Вірш] / Придніпров'я наше, Придніпров'я...// Україна.– 1981.– № 51.–
С. 7.

Бурлаков С. „Стяги на вітрі”: [Вірші] // Прапор.– 1982.– № 4.– С. 5.Бурлаков С. [Вірш] //
Прапор.– 1982.– № 4.– С. 5.

Бурлаков С. Нові поезії // Дніпро.– 1983.– № 2.– С. 3-4.

Бурлаков С. Зимова спека: [Вірші] // Дніпро.– 1983.– № 2.– С. 3-4.

Бурлаков С. Дай води, кринице: [Вірші] // Прапор.– 1983.– № 2.– С. 7-8.

Бурлаков С. З ліричних зошитів: [Вірші] // Донбас.– 1983.– № 4.– С. 53-54.

Бурлаков С. Все, що люблю: [Вірші] // Вітчизна.– 1983.– № 6.– С. 5-8.

Бурлаков С. Живая киноварь: [Стихи] / Пер. с укр. В.Пучкова // Радуга.– 1983.– № 11.– С. 78-79.

Бурлаков С. О.Києве!: [Вірші] // Київ.– 1983.– № 11.– С. 8.

Бурлаков С. Вода з криниці вічної: [Вірші] // Київ.– 1984.– №.1.– С. 3-6.

Бурлаков С. Заокеанському президенту: [Вірші] // Прапор.– 1984.– №9.– С. 6-7.

Бурлаков С. Перемога: [Вірші] // Дніпро.– 1984.– № 11.– С. 11-12.

Бурлаков С. Народження металу: [Вірші] // Донбас.– 1985.– № 4.– С. 58-59.

Бурлаков С. Зрілість: [Вірші] // Київ.– 1985.– №.10.– С. 58-62.

Бурлаков С. Вечірні багреці: Вірші // Вітчизна.– 1985.– № 10.– С. 2-5.

Бурлаков С. Довічна спрага висоти: [Вірші] // Жовтень.– 1985.– № 10.– С. 5-7.

Бурлаков С. Живе безмежжя пам’яті: [Вірші] // Дніпро.– 1986.– 3 1.– С. 4-5.

Бурлаков С. Мир обретающий имя: [Стихи] / Пер. с укр. В.Пучкова, Я.Ратушного // Радуга.– 1986.–
№.8.– С. 2-3.

Бурлаков С. [Вірші] // Прапор юності.– 1986.– № 9.– С. 3-4.

Бурлаков С. Вечірні багреці: [Вірші] // Вітчизна.– 1985.– № 10.– С. 2-5.

Бурлаков С. Революцій горда невмирущість: [Вірші] // Жовтень.– 1986.– № 11.– С. 2-3.

Бурлаков С. [Вірші] // Донбас.– 1987.– № 1.– С. 2.Бурлаков С. Далина черлена: [Вірші] //
Вітчизна.– 1987.– № 4.– С. 2-3.

Бурлаков С. [Вірші] // Прапор.– 1987.– № 6.– С. 3-4.Бурлаков С. До глибин земних: [Вірші] //
 Дніпро.– 1987.– С. 53-59.

Бурлаков С. І слово чисте, наче зірка: [Вірші] // Україна.– 1987.– № 24.– С. 5.

Бурлаков С. Іриси: [Вірші] // Донбас.– 1988.– № 3.– С. 2-3.

Бурлаков С. Така пора, що видно все навкруг: [Вірші] // Прапор.– 1988.– № 4.– С. 3-5.

Бурлаков С. [Стихи] // Радуга.– 1988.– № 8.– С. 69-71.

Бурлаков С. Вікові перегуди: [Вірші] // Вітчизна.– 1990.– № 8.– С. 2-4.

Бурлаков С. Сліди минулих літ: [Вірші] // Донбас.– 1992.– № 11-12.– С. 94.

Бурлаков С. Самарський собор: [Вірші] // Березіль.– 1993.– № 2.– С. 2-8.

Бурлаков С. Візьміть все золото…: [Вірші] // Саксагань.– 1998.– № 2.– С. 12.

Бурлаков С. На дні душі, на дні небес...: [Вірші] // Вітчизна.– 1998.– № 5-6.– С. 17-18.

Бурлаков С. Оріль – Орель – сльоза моя: [Вірші] // Києв.– 1998.– № 7-8.– С. 94-95.

Бурлаков С. Обріїї Криворіжжя: [Уривок з поезії] // Кур’єр Кривбасу.– 1998.– № 105.– С. 184.

Бурлаков С. Ладнає літо сонячні мости: [Вірші] // Дніпро.– 1998.– № 9-10.– С. 59-60.

Бурлаков С. ...та ти не бійся: [Вірші] // Березіль.– 1998.– № 9-10.– С. 21-22.

Бурлаков С. Дві сили: [Вірші] // Дніпро.– 2001.– № 2-3.– С. 80-81.

Бурлаков С. Запит до найріднішого: [Вірші] // Літ. Україна.– 2001.– 7 черв.– С. 4.

Бурлаков С. Дві сили: [Вірші] // Дніпро.– 2001.– № 7-8.– С. 80-81.

Бурлаков С. Я любив: [Вірші] // Літ. Україна.– 2001.– 20 груд.– С. 5.

Бурлаков С. Хмельницький під Жовтими Водами: [Вірш] // Вітчизна.– 2003.– № 1-2.– С. 59.

Бурлаков С. Вернадський: [Поема] // Бористен.– 2003.– № 2.– С. 4-5.

Бурлаков С. Зелені закрути: [Вірші] // Літ. Україна.– 2003.– 3 лип.– С. 4.

Бурлаков С. Із рабства не зліпить свободи: [Вірші] // Дніпро.– 2003.– № 9-10.– С. 4-5.

Бурлаков С. Непогасиме серце України: [Вірші] // Бористен.– 2004.– № 10.– С. 4.
Переклади:Аврамчик'' М. Древо дружби: [Вірш] / Пер. з білорус. С.Бурлакова //
Дружби слово заповітне: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1977.– С. 10-11.

Чолом тобі Славутичу: Дніпро в поезії, прозі, історичних свідченнях / Упоряд. Л.М.Панасенко.
 3-е вид., доп. – Дніпропетровськ: Промінь, 1982.– 350 с.Фет А.А. На Дніпрі у повінь:
[Вірш] / Пер. з рос. С.Бурлакова.– С. 134-145.

Асєєв М. Дніпро пішов уліво: [Вірш] / Пер. з рос. С.Бурлакова.– С. 168-171.Хведарович М.
Побратими: [Вірш] / Пер. з білорус. С.Бурлакова.– С. 239-240.

Вишеславський Л. Дніпро: [Вірш] / Пер. з рос. С.Бурлакова.– С. 246-247.Бровка П.
Великому генію наша хвала...: [Вірш] / Пер. з білорус. С.Бурлакова.– С. 261.

Танк М. На Україні: [Вірш] / Пер. з білорус. С.Бурлакова.– С. 264.

Твардовський О. Біля Дніпра: [Вірш] / Пер. з рос. С.Бурлакова.– С. 271.Мартинов Л. Дніпро:
[Вірш] / Пер. з рос. С.Бурлакова.– С. 290.

Куляшов А.Кам'янка: [Вірш] / Пер. з білорус. С.Бурлакова.– С. 293-294.Барадулін Р.
Над осіннім Дніпром: [Вірш] / Пер. з білорус. С.Бурлакова.– С. 315.

Спринчан Б. Сестра Дніпра: [Вірш] / Пер. з рос. С.Бурлакова.– С. 337.

Гречаников А. Дніпро і Сож: [Вірш] / Пер. з білорус. С.Бурлакова.– С. 341.Світи мені,
Чулпан-зоря: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1984.– 198 с.Хусаїн М. Батьківщина.
Оксана: [Вірші] / Пер. з татар. С.Бурлакова.– С. 124-128.

Яруллін Ф. “Гори крушив каменяр-трудівник…”: [Вірші] / Пер. з татар. С.Бурлакова.–
С. 154-156.* * *

Бурлаков С. Піднестися над фактом: // Першовірш: Вірші, спогади, есе.– К., 1984.– С. 64-65.

Фролова К. Поетичне слово над Дніпром: [Є про С. Бурлакова] // З любові і муки... /
 Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994.–
С. 295-326.* * *

Абрамова Т. Зустріч з поетом // Зоря.– 1980.– 16 листоп.Кібець Ю. Володарюй, робото!
// Зоря.– 1983.– 2 лют.Вітаємо! // Рад. Україна.– 1985.– 15 трав.Василенко О.
Близькість душі // Зоря.– 1986.– 16 листоп.Корж В. Постижение слова как чуда
// Днепров. правда.– 1988.– 21 июня.

Пуппо И. О времени и о себе // Днепр вечерний.– 1988.– 20 июня.Сахно Л. Віть за віть
// Зоря.– 1988.– 21 черв.

Чернишов К. Володарюй, робото, на землі // Прапор юності.– 1988.– 21 черв.

Бурлаков С. Духовний страйк / Бесіду вів М.Скорик // Собор.– 1993.– 5 лют.

Наполова Л. Поэт выращивает буряки и говорит во весь голос... // Левый берег.– 1994.– № 2.

Бурлаков С. Замість сповіді // Наше місто.– 1998.– 21 лип.Калинова Д.
...А від основ не відступив // Наше місто.– 1998.– 21 лип.Кириченко Ю.
Прагнення досконалості // Зоря.– 1998.– 20 черв.; Також: придніпров. магістраль.– 1998.– 19 лип.

Ковалюк В. Для нього поезія – пошук істини // Мол. будівельник.– 1998.– 24 черв.

Кулик И. Праздник Поэта и Поэзии // Днепров. правда.– 1998.– 9 июля.

Свою будущую жену поэт Сергей Бурлаков соблазнял не стихами, а пряниками //
Днепр вечерний.– 1998.– 24 июня.

Кириченко Ю. Золоті ранети одкровення: На допомогу вчителям мови та літератури
// Зоря.– 1990.– 24 квіт.

Яцуба В. Письменнику С.Р.Бурлакову: [Вітання голови облдержадмінстрації з нагоди
 одержання диплому лауреата в номінації „Книга року”] // Наше місто.– 2004.– 12 трав.* *

*Бурлаков С. Р. [Про нього] // Письменники Радянської України. Бюбібліографічний довідник.
– К., 1981.– С. 29-30.Бурлаков Сергей Романович // Писатели Днепропетровщины:
Биобиблиографический указатель.– Днепропетровск, 1987.– С. 5-8

.Сергій Бурлаков // Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г. Давидюк, Л.Г.
Кореневич, В.П. Павловська.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1996.– С. 3221 червня

60 років від дня народження Бурлакова Сергія Романовича // Моє Придніпров'я.
Хроніка пам'ятних дат і подій області на 1998 рік: Бібліограф. покажчик.–
Дніпропетровськ: ДОУНБ, 1997.– С. 42-44.

Савченко В.В. Бог не під силу хреста не дає. Поетичне Придніпров'я: Есе.–
Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С.6-7.

Мы на карте.

 Белогоровка — посёлок городского  типа, относится к Попаснянскому району Луганской области Украины.

Почтовый индекс — 93310
Телефонный код — 6474

Координаты	48°55′38″ с. ш.38°14′55″ в. д. (G) (O) (Я)у
Площадь	3,26 км²
Высота центра	86 м
Официальный язык	украинский, русский
Население	1192 человека (2001)
Плотность	365,64 чел./км²
Часовой пояс	UTC+2, летом UTC+3

Рельеф поселка представлен слабовсхолмленной равниной, изрезанной овражно-балочной сетью.  Почти повсеместно идут отложения верхнемелового периода: мел,  глина. 
Название поселка двухсловное, образовано от географического названия "гора" и слова "белый". Выбор образовательных слов мотивирован выходом мергеля на крутом берегу Северского Донца. 
Поселок является одним из старейших в Луганской области.  Основание поселения предполодительно можно отнести к концу ХVI - началу ХVII в.

МОЙ ПОСЁЛОК

В украинских степях,
Там, где тишь и где шум новостроек,
Где вокруг все цветет в васильковых полях
Затерялся родной мой поселок.

А на склоне горы, что белеет вдали,
Там, где утром выходит солнце,
Расположен карьер, весь в мелу и пыли –
Моей Белогоровки гордость.

А ведь здесь в 41-ом гремели бои,
Даже школа крепостью стала,
Где недавно занятия в классах шли.
Школа выжить тогда помогала.

В том кромешном бою выжил, кто победил.
Да и то их осталось немного,
И, казалось, уже не было сил,
Был приказ стоять до последнего вдоха.

И теперь возле школы стоит солдат,
Только руки его неподвижны.
Только крикнуть не может: «Ни шагу назад!»
Но прислушайся, все же услышишь.

Хорошо, что счастливо сейчас мы живем,
Всем мы прошлому этим обязаны.
Ну, а будущее – это уж строить нам –
Белогоровку – город счастья!

Чаленко Елена - выпускница Белогоровской средней школы 1986