воскресенье, 30 апреля 2017 г.
Уровни местной власти Территориальная община
Уровни местной власти Территориальная община
За 11 минут объяснить суть вопроса - это круто!
У всех нас проблемы одни и те же....
За 11 минут объяснить суть вопроса - это круто!
У всех нас проблемы одни и те же....
суббота, 29 апреля 2017 г.
Экология Луганщины: безопасность возможна?
Экология Луганщины: безопасность возможна?
19.02.2012.
Читать об экологии полезно :). Хотелось бы знать, куда ушли наших бюджетных 24 миллиона в 2011 году.
Движение ожидается, возможно, в недалеком будущем, а вот проблемы финансовых «нестыковок» тревожат уже сегодня.
Одна из них, как уже было сказано, связана с вступлением в действие новой редакции Бюджетного кодекса Украины, в соответствии с которой половина сборов за загрязнение окружающей среды остается в тех населенных пунктах, на территории которых находятся загрязнители. Схема, казалось бы, правильная — реальная децентрализация, передача местной власти реальных финансовых ресурсов. Но на практике пока иначе: хотели, чтобы грабли были под руками, и положили их под ноги.
По словам председателя Луганского областного совета Валерия Голенко, местные власти оказались не готовы распорядиться вдруг образовавшимся ресурсом. А иногда возникают и просто абсурдные ситуации.
«Например, в прошлом году в распоряжении поселкового совета небольшого поселка Белогоровка в Попаснянском районе нашей области оказались сразу 24 миллиона гривен экологических сборов, — отметил В. Голенко. — Именно на его территории расположен «ЛИНИК». Понятно: сколько бы природоохранных мероприятий поселок ни запланировал, сумма для него — просто фантастическая. Вот и вышло: есть деньги, но распорядиться ими толково и с максимальной пользой невозможно.
Текст достаточно большой, есть проблемы с публикацией, поэтому сократила. Статью полностью можно прочитать по активной ссылке вверху (название).
Конституция Исландии
Готовимся к написанию своего Устава
Разработка проекта новой конституции
В 2007-2008 гг. экономические проблемы в Исландии вызвали возмущение общественности. Симптомы приближающегося кризиса систематически замалчивались в прессе, и, как многие подозревали, в замалчивании были заинтересованы некоторые члены правительства, принимавшие участие в деятельности банков.
К Хёрдуру Торфасону присоединились граждане, которые организовали группу митингующих. 20 января 2009 года протесты переросли в беспорядки, которыми граждане пытались помешать заседанию парламента. Около двух тысяч демонстрантов выражали свой протест автомобильными сигналами и грохотом пустых кастрюль. Полицией были предприняты меры для разгона митингующих, но протесты, названные прессой «революцией чайников и кастрюль» (Pots-and-pans revolution) или «посудной революцией» (Kitchenware revolution) продолжались. Выборы прошли в апреле 2009 года, по их результатам к власти пришла левая коалиция, которая, с одной стороны, сразу же осудила неолиберальную экономическую систему, но, с другой стороны, сразу же сдалась требованиям Всемирного банка и стран Евросоюза погасить долги исландских банков в общей сложности на три с половиной миллиарда евро. Это означало, чтобы каждый житель Исландии в течение пятнадцати лет должен был бы ежемесячно платить 100 евро – чтобы погасить долги одних частных лиц (владельцев банков) перед другими частными лицами.
В результате Президент Олафур Рагнар Гримссон отказался ратифицировать уже принятый парламентом закон, который сделал бы граждан Исландии ответственными за долги исландских банкиров, и согласился провести референдум. Референдум был проведен в марте 2010 г. На нем исландцы решили не возвращать средства иностранным кредиторам – Великобритании и Нидерландам – 93% участвовавших проголосовали против выплаты банковских долгов. МВФ немедленно заморозил кредитование. При поддержке граждан правительство инициировало гражданские и уголовные расследования в отношении лиц, ответственных за финансовый кризис. Интерпол выдал международный ордер на арест бывшего президента банка Kaupthing Сигурдура Эйнарссона, а другие банкиры, также причастные к краху, бежали из страны.
Главной задачей на повестке нового правительства стала разработка новой конституции. Первую попытку написания конституции правительство предприняло сразу после прихода к власти. Предполагалось, что на это уйдет год, но в итоге дело закончилось неудачей, потому что граждане не хотели признавать такую конституцию легитимной. Тогда правительство решилось на эксперимент: сделать так, чтобы граждане сами написали конституцию. Проект Основного закона писали 950 простых граждан, избранных по лотерейной системе членами Национальной Ассамблеи в 2010 г. Чтобы доработать новую Конституцию, народ Исландии избрал Конституционный совет, в который вошли 25 граждан. Простые люди – рыбаки, фермеры, врачи, домохозяйки – были избраны из числа 522 взрослых, не принадлежащих ни к какой политической партии, каждого из которых рекомендовали как минимум 30 граждан.
Далее началась доработка текста Конституции и конституционных законов. От каждого гражданина требовалось посылать предложения по электронной почте, Facebook или YouTube и участвовать в обсуждениях Совета, давая комментарии и рекомендации. Тысячи людей, таким образом, участвовали в этом, «возможно, самом демократичном процессе в мировой истории», как назвал его без ложной скромности бывший член Совета Торвалдар Галфэйсон.
В апреле 2011 г. совет начал работу. На написание проекта конституции у него было четыре месяца. Участники собирались ежедневно и работали полный рабочий день, получая за это жалование, эквивалентное зарплате парламентариев. Еженедельно на специальном сайте публиковались результаты проделанной ими работы – то есть проект конституции на разных стадиях разработки. Предполагалось, что общественность будет это оценивать, комментировать и вносить предложения и поправки. Ответная реакция действительно была, она поступала через сайт, социальные сети и иные средства интернет-связи. Совет получал отзывы и предложения, которые, по утверждению Торвалдара Гильфасона, внимательно рассматривались и учитывались при создании новых версий проекта. 20 октября 2012 основные положения новой Конституции были утверждены референдумом.
В результате совокупного действия субъективных факторов оказалось большинство– и в Конституционном совете, и среди участников разработки Конституции, и среди голосующих на референдуме. И результат настолько «превзошел ожидания», что ведущие мировые СМИ замалчивают об итогах исландского всенародного референдума 23 октября 2012, на котором проект Конституции одобрили более 80% исландцев при явке в 66%. Стоит отметить один существенный для дальнейшего развития событий нюанс. Конституционный совет по своему составу оказался «евросоциалистическим». И не столько потому, что большинство исландцев придерживаются левых взглядов, сколько вследствие недальновидного поведения исландских правых: ранее бывшие у власти «Прогрессивная партия» и «Партия Независимости» призвали своих сторонников бойкотировать выборы Конституционного совета и работу над Конституцией, и их избиратели так и поступили. В результате и в самом Совете, и в тексте новой Конституции влияние правых и консерваторов оказалось минимально.
Стоило допустить большинство к разработке и принятию Конституции и конституционных законов, как «получилась» национализация ресурсов, вместо гостайны – открытость, вместо строго представительной демократии – элементы прямой демократии.
Безнаказанность жлобов
Безнаказанность жлобов
Еще одна статья в тему, раз уж об этом речь зашла...
Оживленный перекрёсток в центре Киева, куча народу ждёт зелёный. Как только он включается, прямо в толпу, сигналя и мигая въезжает чёрный прадик. Какая-то тётя начинает громко возмущаться. Со стороны водителя открывается окно, и из затонированных недр вылазит толстая небритая морда и зычно сообщает: "Пошла на*уй, сука!"
Проблема с повсеместным хамством в Украине была, есть и будет, пока главным достоянием государства являются не знания, новые технологии и интеллектуальный капитал, а угольная шахта, железная гора и лес-кругляк. Хамство - производная низкой стоимости человеческой жизни, а отсутствие неотвратимости наказания за оскорбления и публичное распространение клеветы - лишь подчеркивает циничное отношение к людям и их личности, и вследствие этого - принятые нормы в обществе.
В США за оскорбление можно получить до 10 лет. У них присутствует федеральный закон, согласно которому, например, рассылка раздражающих анонимных сообщений по электронной почте или публикация в блогах анонимных комментариев оскорбительно-раздражающего характера приравнивается к преступлению и подлежит уголовному наказанию. В странах Европы давно действует уголовная ответственность за оскорбления или распространение клеветы. В их юридических практиках иски о защите чести и достоинства - обычная и ежедневная рутина. И там действительно - к любому, даже самому анонимному троллю, можно постучаться в дверь.
У нас же иллюзия, что можно всё. Всё, что не запрещено - разрешено. Всё что можно купить - на продажу. И в первую очередь судьи и суды. Поэтому ездит какой-нибудь жлоб в черном прадике и ведет себя за рулём как животное. Или сидит на диване какой-нибудь клоп, пишет гадости и онанирует на замешательства людей, которых он только что письменно, и чаще всего анонимно оскорбил. В итоге, в силу свободы, которую дает им государство в виде перманентной возможности откупиться за любые деяния, у жлоба и у клопа создаётся ощущение абсолютной вседозволенности и безнаказанности. Свобода б*я!
Жлобство
После предыдущего поста искала ответ на вопрос, кто такой жлоб.
Знакомьтесь с результатами поиска :)
Жлобство, жлобізм — домінування примітивної, агресивно-тваринної парадигми в соціальній поведінці індивідуума/груп індивідуумів.
Знакомьтесь с результатами поиска :)
Жлобство
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Жлобство, жлобізм — домінування примітивної, агресивно-тваринної парадигми в соціальній поведінці індивідуума/груп індивідуумів.
Термин употребляется для описания социальных, бытовых, культурных, а в последнее время политических, экономических и экологических явлений. Жлобство - ментальный, культурный и антропологический феномен цивилизованных обществ, подвергшихся ускоренной модернизации, процессов дестратификации и миграции больших масс сельского населения в города, проявление феномена «бунта масс» (Х. Ортега-и-Гассет), проявление массового общества.
Эти процессы привели к появлению человека, имеющего определенные ментальные и общественные установки, которые характеризуют его как жлоба (билор., Рус., Укр. Срок). Укр. синонимы - рогуль, браток, братан. Во многих европейских народов употребляется близкое по контексту слово - паразит (от лат. Parasītus «сотрапезник; тунеядец»); в частности, в англ. - parasite, и также swindler (крутой, мошенник, жлоб).
Главные отличия жлоба от настоящей, социально зрелой личности:
неспособность к бескорыстным пожертвованиям в любом виде;
отсутствие внутренней потребности творить добро,
неспособность получать удовольствие от качественно сделанной работы, не связанной с улучшением персонального или семейно-кланового благосостояния;
отсутствие чести и совести, способности на подвиг.
Жлоб как носитель жлобства
Систематизированных научных исследований жлобства еще не осуществлено. Однако, в 2013 в рамках проекта «Жлоб. Жлобство. Жлобизм» вышла книга «Жлобология », в которой феномен жлобства описан в форме эссе различными деятелями украинской культуры и искусства. Материалы, приведенные в нем, разносторонние, в частности, приведены различные признаки жлоба:
невоспитанный, необразованный, жадный, агрессивный, недоразвитый, недалек (Ю. Андрухович)
говорит на суржике (Ю. Бебешко)
невежественный, грубый, агрессивный хам, которым руководит утилитарная выгода, эгоист, озабоченный только оборудованием собственного материального мира, обычный человек минус духовные запросы и цели (С. Васильев)
ограниченный, серый, неяркий, недалекий, в основном живой, полный жизненной энергии и одновременно агрессивный по отношению к другим (Э. Дымшиц)
человек самоутверждается и реализуется за счет других, не имея для этого никаких собственных ни интеллектуальных, ни профессиональных, ни душевных оснований (Ю. Издрик)
паразитически относится к достижениям цивилизации (В. Кириченко)
имеет ограниченный лексикон, невоспитанный, необразованный, некультурный, эмоционально и материально скупой, демонстративно закрыт, отчужденный, безразличный, грубый, лживый, безответственный человек, не способный к нормальным отношениям (А. Покальчук)
находится не на своем месте, сосредоточен на важности своей персоны, ограничен собственным миром как своей «территорией», не желает делать усилия, душевно ленивый (В. Ралко)
.
Происхождение жлобства
Жлобство распространено во всех цивилизованных обществах. Считается, что жлобство - это животное в человеке. Поэтому ребенок является своеобразным жлобом, и только привитие общественной культуры переводит его в другую общественную группу, цивилизует его. Тогда формируются элитарные субкультуры, однако часть общества остается жлобами.
Жлоб - человек, который попадает не в свою среду и не знает кода этой среды, его культуры. Поэтому он не уважает ни городскую, ни сельскую культуру, первую не понимает, второй стесняется. Нарушает традиционную иерархию и не воспринимает новой.
Благодаря коммерциализации искусства, других сфер культуры в развитых странах с кон. XIX в. творилась массовая культура, установки которой направлены на удовлетворение потребностей «человека массы», на массовое потребление и культ материального. В это время можно говорить о массовом создании культуры жлобства.
Современный украинский жлоб укоренившийся еще в поздние времена Хмельницкого и прошел три этапа становления: малороссийский (др. Пол. XVII - начало ХХ в.) советский (20-80 е гг. ХХ в.) постсоветский (с кон. 80-х гг.).
Возникновению малороссийства способствовало присоединение Гетманщины к России 1654, а также подчинение Украинской православной церкви в 1687 Московскому патриархату. Это привело к постепенной русификации (а также окончательную полонизации - в Речи Посполитой) национальной элиты, формирование своеобразного комплекса неполноценности, вызванного фактическим колониальным положением украинства в Российской империи (аналогичные процессы происходили в Речи Посполитой, Австрии и Венгрии). В составе России этому способствовали поглощения Русской православной церковью украинской духовной элиты, поражение гетмана И. Мазепы, постепенное превращение казацкой военной старшины на дворянство. Это привело к появлению в украинском обществе коллаборационистских установок, скептического или даже враждебного отношение к своим национальным языку, культуре, ощущению своей второсортности, уничтожению исторической памяти, гипертрофии национального чувства или наоборот - идейному антиукраинству.
На советском этапе некоторые ментальные признаки малороссийства вошли в массовую культуру жлоба. Навязывание обществу под видом народной массовой культуры пролетарской, а также возведение «железного занавеса» между СССР и миром способствовали распространению агрессивного неприятия другого, чужого, инородного. Сталинская политика, направленная на уничтожение интеллигенции или превращение ее в послушных исполнителей партийных поручений, привела к распространению в массовой культуре пренебрежения к интеллигенции. В 60-70-е гг. начинает формироваться новая управленческая украинская элита, которая в значительной степени была носителем совковой ментальности.
После начала перестройки, развития кооперативного движения, восстановления частной собственности и запуска процессов первичного накопления капитала, которое осуществлялось полузаконно, или даже незаконно - с помощью обычного бандитизма, грабежа, рейдерства и т.д., жлобство начинает приобретать современный вид. Его наиболее откровенной составляющей становятся элементы преступной субкультуры, хотя, конечно, они генетически укоренены в культуре времен ГУЛАГа и советских теневых предпринимателей. Это усложнило процесс становления новых украинских элит, которые, будучи преимущественно выходцами из жлобской прослойки, рассматривают цивилизацию и все ее культурные и экономические достижения лишь как средство обогащения, общество же - как «биомассу», что должна обеспечивать этот процесс.
Социальное значение жлобства
Жлобство нельзя оценить однозначно.
В общем, жлоб - это недоразвитый человек, разновидность простого человека, способ его социального выживания. Жлоб - это естественный винтик общества, бездумный исполнитель социальной роли, полезно во многих общественных практиках.
Поэтому следует различать два вида жлобов. Один - агрессивный, бескультурный хам, не осознает и не понимает свое происхождение и мотивированный животными инстинктами; второй - провинциальный человек-дилетант с неразвитым вкусом и ограниченными знаниями. Более того, среди таких индивидов есть и творческие люди, которые производят «жлобские произведения». Поэтому в целом роль жлобства в обществе можно оценить положительно.
Другая оценка жлобства основывается на акценте на негативном ментальном контенте жлоба - агрессивности, воинственности к людям, которые выделяются из массы, а также с низким уровнем интеллектуального развития и неумением общаться. В культуре это приводит к общему снижению ее качества, господство безвкусицы, китча, культа насилия в искусстве и тому подобное. Плохие общественные последствия жлобства проявляются в различных сферах - от неуставных отношений в армии и насилия в тюрьмах к бытовому насилию, бандитизма, мошенничества, обмана, коррупции в гражданском обществе.
Непризнание чужого личного пространства, навязчивая претензия жлобства на универсальность способствует выдавливанию из Украины талантливых людей и ярких личностей. Будучи носителем достаточно распространенного обыденного мышления, жлоб агрессивно противостоит ментальности творческого человека, пытается навязать ей свои ценности, образ жизни, мышления, представления об общественных стандартах и неприятие всего нового в достаточно жесткой форме. Это имеет плохие цивилизационные последствия, поскольку лишает украинство надлежащего уровня культуры.
Склонность к созданию различных «дворовых» группировок среди молодых жлобов перерастает в клановость в возрасте зрелом, когда принадлежность к своему клану превышает квалификационные и творческие способности. Среди других характерных негативных установок жлоба - антисемитизм, украинофобия, которые позволяют реализовать не только собственную жизненную агрессивность, но и чувство превосходства, своеобразного самоутверждения как альфа-самца или альфа-самки. Вообще, статусность, ориентация на престижное потребление хорошо дополняют принцип клановости, благодаря чему жлоб стремится превратиться в члена более престижного, господствующего клана, а некоторые из них становятся олигархами, депутатами и тому подобное.
История прогресса цивилизации может быть рассмотрена как история войны личностей и обществ с жлобством во всех его проявлениях, с жлобством как фактором общественного упадка. Хотя победить жлобство окончательно невозможно по объективным причинам, но общества, которые способны создать жлобам максимально неблагоприятные условия для существования, достигают большего цивилизационного успеха
Жлобство в искусстве
В. Высоцкий писал (Лукоморья больше нет ..., 1966):
«Лукоморья больше нет, от дубов простыл и след.
Дуб годится на паркет, - так ведь имеется:
Выходили из избы здоровенные жлобы,
Порубилы то дубы на гробы.»
Лина Костенко отмечала:
«Кожей слышу, как тотальное жлобство сознательно прививается людям, превращая их в массу. Массе не надо искусства, массе не надо культуры - массе надо заложить в подсознание, и она пойдет в спроектированную сторону.»
По определению Михаила Жванецкого:
«Жлобство - не хамство, это то, что образуется от соединения хамства и невежества с пугливостью и наглостью.»
В 2009 был создан художественно-культурологический проект «Жлоб. Жлобство. Жлобизм». Проект инициировал Антон Мухарский - украинский актер. Итогом стало появление нового изобразительного направления «жлоб-арт».
В 2013 году в рамках этого проекта была издана книга "Жлобология". В книге различные современные деятели украинской культуры высказываются на тему жлобства.
Преодоление жлобства
Проблема преодоления жлобства пока не является систематически разработанной. Очевидны несколько способов:
Всестороннее исследование жлобства, признание его феноменом и фактом нашей жизни, его классификация, структурирование и визуализация, создать своеобразную энциклопедию жлобства, что поможет создать интеллектуальные основания для культурного сопротивления (А. Мухарский).
Игнорирование, лишение внимания. Поскольку чувство превосходства над жлобом и демонстрация превосходства над ним тоже рассматривается как жлобство, а жлоб проявляет себя там, где с ним вступают в общение, игнорирование может выступать хорошей превентивной мерой в ситуациях незначительных конфликтов.
Создание своеобразных «территорий без жлобства», как относительно закрытых, способом «фейс-контроля» клубы, другие формы отдыха и общения, а также организации, учреждения, учебные заведения, где действуют определенный этикет, дресс-код, способы общения и поведения, система просвещения и воспитания.
Законодательное преследования бытового насилия, агрессивности, хулиганства, бандитизма, коррупции, порча чужого или государственного имущества, нетолерантности может способствовать снижению конфликтогенности в обществе.
Усиление индивидуальной вертикальной мобильности, когда жлоб развиваться как личность и индивидуальность.
Интеграционные средства в отношении мигрантов - информирование об украинской нации, ее истории, достижениях и культуре. Так, во многих европейских странах те, кто претендует на жительство, должны составить определенные экзамены по знанию языка, культуры и истории страны.
Стимуляция самовыражения, повышения образовательного уровня и национального самосознания в обществе в целом, сопровождаемая соответствующими информационной и социальной политикой может стать эффективным средством повышения культуры украинской нации и ее элиты.
Украиной управляют жлобы
Проблема Украины не в количестве украденного, а в параличе развития. Доминирование искусственных монополий парализует обновление экономики, отодвигая нашу страну на маргинальную периферию мирового развития. Но главная проблема это даже не монополии, а жлобы.
Страной управляют золотозубые необразованные жлобы, сидящие на всех уровнях власти и блокирующие любые попытки что-либо изменить, улучшить или развить. Они не в курсе что такое цифровая подпись и она на хер им не нужна. Им невдомёк в чём суть PayPal. Они не понимают зачем нужен 4G. "Дали же 3G, чем опять недовольны" - думают они. Они вообще не доверяют покупкам в интернете, потому что считают, что как только номер их карточки попадёт в сеть - его тут же украдут хакеры. Компьютер на столе у жлоба накрыт салфеткой, а камера заклеена бумажкой. Жлоб всегда сильно обеспокоен потенциальной возможностью быть обнаруженным, объясняя это нежеланием "светиться". На самом деле жлоб боится, что его застанут врасплох тогда, когда он этого не ждет и увидят насколько он несостоятелен.
Жлобы искренне полагают, что чрезмерные знания больше вредят, чем идут на пользу, особенно в проекции на жизненный опыт, полученный в результате задушевных бесед на кухне с соседом Васей. Поэтому стиль их управления основан не на книгах по менеджменту, а на советах под пиво, докторскую колбасу и консервную банку с бычками на лестничной клетке.
Благодаря таким типажам, Украина практически полностью лишена современных цифровых услуг, давно ставших частью обыденной жизни любой развитой страны. И все попытки эти услуги внедрить будут рассыпаться в прах, пока в госкомпаниях и ведомствах будут сидеть жлобы, демонстрирующие абсолютную неготовность к любым новшествам и изменениям. Любые идеи утонут в инструкциях, средства разворуют, а начинания превратят в абсурд. И пока для государства главным приоритетом является страх потери мнимой стабильности и недопущение поворотов вправо или влево, во главе этого механизма будут сидеть золотозубые необразованные жлобы, хорошо усвоившие один урок: хочешь хорошо жить - будь как все и не высовывайся.
КОНСТИТУЦИЯ УКРАИНЫ
КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
|
спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,
усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,
керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,
{Офіційне тлумачення положення статті 1 див. в Рішенні Конституційного Суду № 3-рп/2012 від 25.01.2012}
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 5 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005, № 6-рп/2008 від 16.04.2008}
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 5 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005, № 6-рп/2008 від 16.04.2008}
{Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 5 див. в Рішенні Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005}
Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
{Офіційне тлумачення частини першої статті 10 див. в Рішенні Конституційного Суду № 10-рп/99 від 14.12.99}
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.
Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.
Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 19 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009}
Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).
Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
{Офіційне тлумачення положення статті 24 див. в Рішенні Конституційного Суду № 9-рп/2012 від 12.04.2012}
Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою допомогою захисника.
Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
{Офіційне тлумачення положення частини першої статті 32 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012}
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012}
Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 34 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012}
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2012 від 20.01.2012}
Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.
Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.
Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються.
Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.
Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
{Офіційне тлумачення положення частини першої статті 38 див. в Рішенні Конституційного Суду № 7-рп/99 від 06.07.99}
Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
{Офіційне тлумачення положення частини першої статті 39 див. в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2001 від 19.04.2001}
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.
Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в Рішенні Конституційного Суду № 10-рп/2002 від 29.05.2002}
Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
{Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 див. в Рішенні Конституційного Суду № 5-рп/2004 від 04.03.2004}
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.
Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
{Офіційне тлумачення частини першої статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду № 9-зп від 25.12.97}
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
{Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 6-зп від 25.11.97, № 19-рп/2011 від 14.12.2011}
Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом.
Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
{Офіційне тлумачення частини першої статті 58 див. в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99}
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
{Офіційне тлумачення статті 58 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 1-зп від 13.05.97, № 6-рп/2000 від 19.04.2000}
Стаття 59. Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
{Офіційне тлумачення частини першої статті 59 див. в Рішенні Конституційного Суду № 13-рп/2000 від 16.11.00}
{Офіційне тлумачення положення частини першої статті 59 див. в Рішенні Конституційного Суду № 23-рп/2009 від 30.09.2009}
Стаття 61. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 62, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, див. в Рішенні Конституційного Суду № 12-рп/2011 від 20.10.2011}
У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Стаття 66. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Стаття 67. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
{Офіційне тлумачення положень статті 69 див. в Рішенні Конституційного Суду № 6-рп/2008 від 16.04.2008}
Стаття 70. Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.
Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією.
Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
{Офіційне тлумачення положень частини другої статті 72 див. в Рішенні Конституційного Суду № 6-рп/2008 від 16.04.2008}
Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду.
{Частина шоста статті 124 набирає чинності з 30.06.2019 - див. пункт 1 розділу II Закону № 1401-VIII від 02.06.2016}
Стаття 125. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;
5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;
3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним;
Стаття 127. Правосуддя здійснюють судді. У визначених законом випадках правосуддя здійснюється за участю присяжних.
Cуддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.
На посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
Для суддів спеціалізованих судів відповідно до закону можуть бути встановлені інші вимоги щодо освіти та стажу професійної діяльності.
Стаття 128. Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.
Голову Верховного Суду обирає на посаду та звільняє з посади шляхом таємного голосування Пленум Верховного Суду в порядку, встановленому законом.
3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення;
Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Стаття 130-1. Для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів відповідно до закону діє суддівське самоврядування.
3) розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора;
Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена, з яких десятьох - обирає з’їзд суддів України з числа суддів чи суддів у відставці, двох - призначає Президент України, двох - обирає Верховна Рада України, двох - обирає з’їзд адвокатів України, двох - обирає всеукраїнська конференція прокурорів, двох - обирає з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ.
Строк повноважень обраних (призначених) членів Вищої ради правосуддя становить чотири роки. Одна й та ж особа не може обіймати посаду члена Вищої ради правосуддя два строки поспіль.
Член Вищої ради правосуддя не може належати до політичних партій, профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади (крім посади Голови Верховного Суду), виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.
Член Вищої ради правосуддя має належати до правничої професії та відповідати критерію політичної нейтральності.
Вища рада правосуддя набуває повноважень за умови обрання (призначення) щонайменше п’ятнадцяти її членів, серед яких більшість становлять судді.
Відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.
Строк повноважень Генерального прокурора становить шість років. Одна й та ж особа не може обіймати посаду Генерального прокурора два строки поспіль.
Дострокове звільнення з посади Генерального прокурора здійснюється виключно у випадках і з підстав, визначених цією Конституцією та законом.
Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Стаття 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
{Офіційне тлумачення частини першої статті 140 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 12-рп/2002 від 18.06.2002, № 21-рп/2003 від 25.12.2003}
Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
{Офіційне тлумачення положення частини другої статті 140 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 21-рп/2003 від 25.12.2003, № 9-рп/2005 від 13.10.2005}
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 140 див. в Рішенні Конституційного Суду № 21-рп/2003 від 25.12.2003}
Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
{Офіційне тлумачення частини п'ятої статті 140 див. в Рішенні Конституційного Суду № 11-рп/2001 від 13.07.2001}
Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
Стаття 141. До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п’ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.
Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права обирають шляхом таємного голосування відповідно сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, становить п’ять років.
Чергові вибори сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах.
{Статтю 141 доповнено новою частиною згідно із Законами № 2952-VI від 01.02.2011, № 742-VII від 21.02.2014}
{Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 141 див. в Рішенні Конституційного Суду № 2-рп/2013 від 29.05.2013}
Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом.
Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.
Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
{Офіційне тлумачення частини першої статті 142 див. в Рішенні Конституційного Суду № 11-рп/2001 від 13.07.2001}
Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
{Офіційне тлумачення положень частини першої статті 143 див. в Рішенні Конституційного Суду № 10-рп/2010 від 01.04.2010}
Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.
Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.
Стаття 144. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
{Офіційне тлумачення положень статті 144 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009}
Подписаться на:
Сообщения (Atom)
-
Нападение фашистской Германии 22 июня 1941 на нашу Родину прервало мирную жизнь села. Все мужчины ушли на фронт, многие из них не вернулись...
-
В связи с ситуацией, которая сложилась с транспортными перевозками, пришлось написать письмо в Министерство... Тема: Будь ласка, т...
-
Канатная дорога. Неэлектрифицированная. Максимальная длина 16.56 км. Год открытия: 1954. Год закрытия: 2010. Пересечение канат...
